Злизав із тіла січневі дотики.
Із серця вивів печалі плями.
Очам зів'ялим налив еротики.
Кружляв у танці із журавлями.
Водив місцями живої опери -
У ліс, де мавка, у луг, що слався.
Не чув від мене і крихти опору,
Ішла з ним, тільки плеча торкався.
Дивився завжди так ніжно, зичливо.
Пускав у лоно ставка і річки.
Плодами саду живіт насичував.
Зірками світлив темноти нічки.
Птахів на плечі мені висаджував.
Так мило звуки лили у вухо.
Бив розпач душу, мене розраджував,
Не дав ні разу упасти духом.
Вчив світло бачити та усміхатися,
Жав жито в полі і стебла ляку.
Та нині час нам із ним прощатися.
- Прийми, о, серпню, мою подяку.
Але то таке. Не читаю інших, иене не читають і не оцінюють.
