Я все ще тут.
Десь серед ночі,
де чути стук
й відкриті очі.
Крок за кроком
прямо не іду.
Боюся ненароком
сповільнити ходу.
Наче за рукою
запах аромату,
не дає покою,
наближає дату.
Дотик єднання,
глибина думок,
тіла поїдання.
Тут вина струмок,
пристрасті емоції,
біль і почуття
рухи та вібрації,
швидке серцебиття.
До кінця забули
все, що має сенс.
Та дні не минули.
Буде Ренесанс
І запах трави
знову нагадає
там, де були,
там, де гойдає,
просто, серед неба.
Ми підемо весною.
Не тікай, не треба.
Будь поруч, зі мною.
