Літа мої від отчого порогу
Знялися стрімко й полетіли в вись.
О доле, не суди їх надто строго
За мрію, що їх звабила колись.
Вони ж, немов крилаті пташенята,
Долають втому й сиву далечінь.
Не поспішай політ цей зупиняти,
А краще помилуйся на ключі.
Їм не завжди сприяють дні погожі,
Вітри у спину дмуть теж не завжди,
Ховаються сліди їх у порошу,
Та крила не ховають від біди.
О доле, ти і матір’ю буваєш,
Коли життя рятуєш тим рокам,
А іноді й сама до бід звикаєш,
Коли несе тебе гірська ріка.
Вклоняюсь тобі, доле, і родині
За кожен день, дарований життям,
За душу небайдужу до людини,
Бо черствість нищить волю і буття.
Й літам своїм завдячую теж, доле,
Що є мого натхнення джерелом,
За кожну мить, відому й невідому,
За незрадливе рятівне крило.
1.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
