Я не буду кимось іншим,
Я не буду чимось іншим,
Може, ставатиму злішим,
Озиватимусь щирістю, віршем ….
Місто ставатиме іншим,
Дощ буде красивішим,
А писатиму я усе гірше
Про те, що найважливіше ….
І сонце ставатиме іншим
І пектиме в душі гарячіше,
І сумуватиму я усе більше,
І любитиму, мабуть, сильніше …
Але у чомусь все-одно буду,
Буду справжнім, не буду вдавати,
Проганятиму сум мов простуду,
І буду з тобою літати …
І хмари під нами інші,
На них нам дозволять стати,
І думки будуть мов вірші,
І будуть їх помічати …
А там попід нами місто,
Порожнє, хоч і всюди люди.
Якісь несправжні хористи,
Якісь несправжні етюди …
Там іноді хтось тримає
За руку щось незбагненне,
Звичайного не помічає,
Нецікавим стає буденне …
І іноді хтось обіймає
Ту, що в важливому інша,
Цей хтось їй вірші читає,
Нема ще найкращого вірша …
Може, іншість не пара,
Проходить неначе чари?
У ній так багато вітру.
Не втрачу таку, не зітру ...