Прозоре повітря сповільнює втечу
Від сонця яскравого в затишну тінь.
Ти знову відчуєш себе недоречним
У світі спекотних примар-сновидінь.
Не час проводжати метеликів часу,
Тримайся за крила, допоки є кров.
В душі помиратиме промінь щоразу,
Як ти розбиватимеш сходи церков.
Назовні спливає забута порада,
Що дав колись вітер в пориві дощу.
Буває, потрібно покинути стадо,
Щоб бачити сенс у «не відпущу».
