Не дивлячись, що нас таких мільярди,
Та кожен Сонцем себе уявляє,
Все, що довкіл, всіх зІрок міріади,
Все задля тебе Всесвіт вивіряє.
Усі планети-люди, що близенько
Коловороти творять без спочину,
Здається, ну відстаньте ви скоренько,
Турбота ця діймає без упину.
Спілкуючись із зіркою з далечі,
Дратуєшся навколишньому стану,
До неї швидко би зібрати речі,
Та трек орбіт вирує без догану.
Із зірками потрібні пієтети,
В своїй галактиці так звикли не старатись,
Емоцій кулі, слів жорсткі кастети
Відношень замки змусять руйнуватись.
Прямує до балансу Всесвіт в русі,
Усе складне закінчиться в простому,
І той, хто був постійно у напрузі,
До спокою повернеться потому.
Він обертатись поруч перестане,
Десь буде далі, де панує тиша,
Твоє бажання справдилось, так зване,
Та туга в двері стукає сильніша.
Твоя планета може вкритись льодом,
Повітря зміниться - вже розриває груди,
Далекі зірки не цікавлять згодом,
А ти тепло шукаєш відусюди.
І хочеться авжеж все повернути,
Свій теплий світ, людей з орбіт довкола,
І вибачитись щиро й не забути,
Що гнів і гордість - то пустеля гола.
І хоч піску втікло мільйонів тонни,
Та спогади дають тобі надію,
Що незбагненні Космосу закони
Здійснять на зустріч заповітну мрію.
ID:
880355
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 21.06.2020 10:58:08
© дата внесення змiн: 21.06.2020 10:58:16
автор: Таня ШерепКо
Вкажіть причину вашої скарги
|