Як дивно, я ще думаю про тебе,
Та чи наважусь коли-небудь підійти,
Відштовхувала ти мене від себе
В останні зустрічі із смаком гіркоти.
Коли тобі не раді, що тут зробиш?
Вуста у посмішці нещирій натягнеш?
Холодні ж погляди ніколи не зігріють,
А всіх підводних камінців не оминеш.
Як люди, які знають одне одне,
Спроможні нанести ще глибших ран,
На місце, що болить, натиснуть вкотре,
Немов в житті нам мало різних травм.
Не берегти мене і не жаліти,
Випробувати, віддаляти можеш ти,
Та знай, що задля тебе завжди здатний,
Я знову будувати всі мости.
