Нам ще далеко до розлуки, чи до згуби…
Іще вирують непідробні почуття.
Але все важче вимовити «милий, любий»,
якесь незрозуміле у душі тертя.
За нами ще слідкує невсипуще око –
а що у них там далі, як же там у них?
Здається, хтось в космічнім просторі високо
вже не для нас готує свято новизни.
Ти ще цікавишся проблемами щодення,
думки з безсоння ще нав’язуєш свої.
Та якось ділися тепло і одкровення,
немов пустилися в невидимі краї.
А, кажуть, зустрічі завжди невипадкові.
Мабуть і втрати хтось планує із небес.
Якби нас цілували зорі світанкові,
якби я обнімала зраночку тебе…
Книжки – найкращі друзі, кава, квіти,
усе це є, і є ще іноді… дзвінок.
І ти ще в серці є, і ніде правди діти –
УСЕ ЧУДОВО, ЯК У СИЛЬНИХ ВСІХ ЖІНОК.