До Подолу мостилося «Квакало».
Друг сердешний, а ти балакун.
Потерпи, не кажи про заколот.
Потерпи. Не базікай, кум.
Сила силою.
Де Спаситель?
Не простим в нього буде вірш.
Сині жилою
ми на Світі
ще тримаємось. Жилу ріж.
Куме, ти бачив кацапа небіжчика?
Може то Богу урвався терпець?
З очеретини зробив я пищика
і колотушку з сухих сердець.
Хмара підніметься, стане горою.
Гору обійде розумник. Грець з ним.
Око ставка під старою вербою.
Мрійно. Левадами стелиться дим.
Брати з собою нічого не треба.
Ми, як прийшли, так і підемо геть.
В латаній торбі серпневого неба
капки острішшя, життя на смерть.
Друже сердешний,
спить наш Спаситель.
Драга, ріг вулиці, чорний ліхтар,
здиблений вершник.
Кулями биті
кинуті в яр.
Куме, забудь, що кирпаті балакали.
Промінь загубиться у лопухах,
і замовчить не упіймане «Квакало»
десь на полтавських горбах.
