Інколи, коли мені тяжко зрозуміти людей,
Я уявляю, якби вчинила на їхньому місці.
Інколи, коли бачу в чужих очах себе,
Я хочу стати ближчою,
Але, на жаль, не так як уявляють всі вони.
Але коли це трапляється:
Коли терези мого життя не можуть зважити всі думки розуму,
Коли переді мною стоїть тяжкий вибір,
Коли, здається, що ранок не підкаже відповіді,
А на розум не можна покладатися,
Я кладу свою думку на серце.
Бувають дні, коли життя випробовує всі мої сили,
Всю мою волю, що ховаю десь під самими венами.
Однак Небеса знають, що я все зможу,
Вони ніколи не змусять мене ступати на ту дорогу,
Яку я не буду здатна пройти до кінця.
Але коли я про все це забуваю:
Коли не знаходжу сил для наступного кроку,
Коли занадто поспішаю і не помічаю чудес,
Коли, здається, що ніч пробуджує всі страхи і темні фантазії,
А розуму довіряти не можна,
Я кладу свою думку на серце.
Серце знає відповідь,
Я в нього вчуся.
Кладу свою думку на серце
І роблю це з вірою.
Спірне питання. Важко сказати, чому варто довіряти більше - розуму чи серцю. Мабуть, розуму все-таки. Хоча в житті по-різному буває...
Вірш написано дуже гарно. Шкода, що й досі не знаю, як до Вас звертатись.
Продовжуйте творити, це явно ваше !) 
