Він йшов вітати другу маму:
У сні з туману виринав.
Давно полинув між світами,
Сьогодні ж в гості завітав.
Бо нині свято у родині
І день народження її,
Хоч сина цього не родила,
Але як рідний був в сім’ї.
Цей син загинув на Донбасі
І шостий рік його нема,
Тож святкування не на часі
Й для цього настрою нема.
А він із ночі, на світанку,
Постукав вітром у вікно,
А потім в двері ще на ґанку,
Щоб чутно в хаті їй було.
Вона проснулася, схопилась:
- Невже, синочку, ти прийшов?
І це насправді, не наснилось,
Додому стежку ти знайшов?
І миттю вибігла на ґанок,
Відкрила двері аж навстіж,
Але туманом лише ранок
Торкнувся до холодних пліч..
Немає сина тут сьогодні.
Мабуть, примарилось у сні.
Букет лілей на підвіконні.
- А хто ж приніс його мені?
Аж мороз по шкірі пройшов!!!!!!!
Який неймовірно глибокий, щемний вірш!!!! Запамятається мені серед усіх надовго!!!!!!! До сліз!!!!! Шкода, що так сумно, але щасливо, що існує ця така любов...і хай кажуть, що зять-теща -це одвічна війна, то скажуть, що брехня! Це війна для тих, хто не вміє любити!!!
Розтривожили Ви мене,Олю! Бо і мені після загибелі сина снилися подібні сни, я навіть деякі з них записала, то ото часом перечитую і плачу,бо ж у тих снах я бачила його живого...