Кохання дивним словом все чомусь здається,
Та доки не торкнеться серденька воно.
А десь в середині заграє, в спів віллється
Мелодія весни, мов молоде вино.
А разом з нею сполохне ясне проміння –
Шалених почуттів безмежна глибина,
І в душу проросте міцним-міцним корінням
Велична, недоторкана вона.
Вона, вона, вона...
І, мов молитву, з вечора до ранку
Повторювати буду я її ім’я.
І не зімкну очей до самого світанку,
А все ж не уявлю: вона і я.
І підійти до неї – та не стане духу,
Ми з нею – протилежні полюси.
Мені б лише узять її за руку,
Та я боюсь пекучої краси.
І все одно, дізнавшись, що у неї
Вже серце віддано комусь, а не мені,
Я зовсім тихо попрощаюся із нею,
Лишившись з образом її в самотині.
1999 р.
