Я часом останнім у слові купаюсь
І ще сенс життя в нім спішу віднайти,
Ним спрагу тамую і ним упиваюсь,
ДосхОчу смакую я ним, залюбки.
Що доля згубила - усе позбираю,
В словах відшліфую і в папку складу.
Навіщо? -спитайте. -Того я не знаю,
Адже із собою в світи не візьму.
Залишиться слово і зродиться пісня
І в серці чиємусь струна забренить,
Зірветься назовні (в душі ж бо затісно)
І буде співатись, у вись, аж злетить.
Та, ні моя місія полягала в іншому і вона не приносила насолоду, скоріше, навпаки. Я її вже виконала. І тепер вдячна Богу, щоб дав ще можливість, вже в кінці, мені зайнятись тим, що приносить і розраду і насолоду. Дякую, Лано!
Ви її виконуєте, тому і отримуєте насолоду 
