Під корінцями,
за небокраєм,
В мороці ночі,
в холоді вод –
Є інший світ,
в який шляху немає.
Там – доживає
Давній народ.
Мариться щось нам,
майже незрячим,
В попелі сивім,
В шурхоті тьми.
Марне, слідів їх
ніхто не побачить.
Нам не збагнути,
що ми не самі.
Зораний степ
і зоряне небо –
Все переплуталось,
все навпаки.
Ми – загубилися
(так нам і треба) –
На півдорозі
у правіки.
Тож від страждань
не врятує і втеча –
Світ наш став меншим
за шафу і стіл.
Всі наші біди –
лише порожнеча,
Що відбирає
надлишок сил.