Із сивини задимлених століть
Незримі крила пам’ять напинають
Про Русь, оту єдину на Землі,
Ізвідки рід мій витік починає.
Ту Русь, де поряд зло жило й добро,
Що віру свою мала і Енеїв,
Де сивий і старий, як світ, Дніпро
Хрещеним батьком став тоді для неї.
Не рік, не два цим землям – тисячі…
Колись на всю Європу Русь гриміла!
Князі її – культури сіячі,
Господарі і воєводи вмілі.
Це усвідомлюю і гордість груди рве
За край моїх прапраотців далеких.
Давно життя у цім краю нове,
Та кличе мене пам’ять, мов лелеку,
В минуле, щоб дізнатись, ким були
Оті, чий код ношу і зберігаю.
Мо’, через нього так мені болить
Війна на сході й серце навпіл крає?
Травневий день в бузковому вінку
Мене також, як завше, не чарує –
Болить, яку ж то ношу нелегку
Матуся має, котра ще горює
За тим, кого утратила в війні.
І сумнів обпіка: чи ж не даремно?
Так, на її життєвім полотні
Глибокі рани від подій буремних.
10.05.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дуже доцiльнi, змiстовнi такi роздуми. Так i е, князi нашi у минулих столiттях вмiло i по-господарськi дiяли, а нинiшне суспiльство щось частiше розчаровуе. Неодноразово демонстують люди такi вчинки по вiдношенню до рiдноi землi, що як ото кажуть - "прибитi з-за угла мiшком". Ну ось, наприклад, що стукнуло в голову оцим двом викладачам iсторii з iнститутiв Луганська, що вони отаку "книженцiю" видали - маячня повна. Ось, погляньте: https://antikor.com.ua/articles/380605-v_lnr_vypustili_uchebnik_istorija_luganskoj_narodnoj_respubliki_s_drevnejshih_vremen_i_do_nashih_dnej
Якоi ЛНР у них там iсторiя? Луганськ - це Украiна, це мiсто в Луганськiй областi Украiни, а нiяка не ЛНР. Маразм мiцнiшав, як то кажуть.
