Ну що, привіт, пам'ятаєш хто я такий?
А, можливо, пам’ятаєш хто ти такий?
Я це ти, а ти це я – проте різні і чужі –
загубились колись давно – ще тоді...
Прокидайся і вставай – годі ховатись –
годі сидіти в пітьмі і світу боятись!
Ти не особливий і зовсім звичайний,
але ти всього-навсього справжній...
Ти вмів творити і просто співчувати;
вмів радіти і сонцю щиро посміхатись.
А що ж залишив як вирішив здатись?
Сліпе створіння по світу блукати?
Маску? Оболонку пусту місце займати?
«Щось», щоб найважливіше не помічати,
а натомість за фантомами тупо ганятись?
Прошу, виходь – вже час повертатись!...
Так – знову батарейка почала сідати –
нікому їй в нашій пустоті заряджати...
Але ж ще можна все спробувати змінити –
нарешті справжнє Я з попелу відродити!
