Відлетіли з журавлями весни,
Час пройшов і неабиякий,
Знов я тут і в пам'яті воскресли
Забуттям притрушені роки.
Вигін, де ми весни зустрічали,
Ніби килим, тканий споришем,
Тут ми грались, бігали, кричали, -
Вмиті першим весняним дощем.
Он – криниця, ще жива, ще диха,
І вода у ній така ж, смачна.
«Пам’ятаю все, - шепоче стиха, -
Твій візит – то дата визначна».
Я проходжу мимо. Ряд шовковиць,
Щедро частували вони нас.
«Не було в житті моїм околиць, –
Зізнаюсь, – рідніших ще від вас.»
Півстоліття збігло у минуле,
Стали ми всі на своє крило…
І тепер із пам'яті війнуло
Все, що у дитинстві відбулось:
Перші вдачі і розчарування,
Перші сльози в темному кутку.
Я й не знав, що то було кохання –
Не зустрів більш дівчину таку.І
І хоча побачив я немало,
Випив все, що доля піднесла,
Хочу знать, життя чи не зламало
Дівчинку із нашого села.
Хати теж поранені стояли
Під вітрами часу, ледь живі,
Відійшли у вічність і селяни,
Вже стежок не топчуть у траві.
Заросли двори чагарниками,
Он гніздо лелече збереглось.
- Не торкайтесь їх малят руками –
Горе буде…
Може, те й збулось,
Що тепер земля осиротіла,
І у душах щось у нас не так?
Як приїхати мені сюди кортіло –
Однокрилий стрів мене вітряк!..
Наші села тихо вимирають,
Лиш зозулю чути й солов’я.
І в тривозі серце завмирає:
- Україно, матінко моя!..
1.06.2012
Ганна Верес (Демиденко).
Дуже гарний вірш. Прекрасний виклад, ритм, рима усе на своєму місці. Такі вірші і читати хочеться, бо є над чим задуматись.Та на жаль таких авторів на сайті не так уже й багато. Більшість так-сяк заримованих, беззмістовних рядочків напишуть ні про що і амбіції аж через край. Ось майже така сама тема. Якщо буде час прочитайте.http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391943
"Наші села тихо вимирають..." До сліз.. 
Майстерно написаний вірш. 
Спогади босоного дитинства,любов до рідного краю. Душевно! Спогад- як колискова неньки, гріє серце й душу. Успіхів Вам! 
