Якщо хтось хоче дізнатися якомога більше про таку країну як США, то має найперше відвідати Нью-Йорк. Це найбільше місто у Штатах із найбільшим у світі метро, яким щодня користується близько 5 млн. людей. Саме в цьому місті стоїть славнозвісна статуя Свободи, яку йому подарувала Франція (висота 46 метрів, 354 сходинки), саме тут є найбільше хмарочосів, один з яких, висотою 167,5 метрів, є особливим тим, що не містить на своїх зовнішніх стінах жодного вікна. У Нью-Йорку є гарні парки та сквери. Центральний парк, наприклад, славиться тим, що сюди прилітає чверть найрізноманітніших птахів, які мешкають в Америці. А зоопарк Бронкса тим, що в ньому можна побачити понад 650 видів тварин, а всього в ньому проживає близько 4000 особин. Таймс-сквер цікавий своєю назвою, яку йому дали на честь всесвітньовідомої газети «Нью-Йорк таймс». Редакція цієї газети міститься в цьому сквері зь1904 року. Таймс-сквер заворожує погляд своїм виглядом – різноликими висотками, неоновими рекламними вивісками і людьми, які безперестанно снують туди-сюди, мов мурашки в мурашнику. Нью-Йорк славиться тим, що довгий час входив у трійку найбільш фінансових центрів світу. А віднедавна, випередивши Лондон, став лідером серед них. Кожен двадцятий корінний мешканець Нью-Йорка є міліонером. Найбільше ж супербагатіїв проживає в районі Манхеттен. Нью-Йорк – одна зі світових столиць імміграції, місто, в якому життя не зупиняється навіть вночі. Його мешканці допізна засиджуються в барах, ресторанах та інших місцях розваг. Вони рідко готують вдома. Тому попит на готову їжу шалений, і вибір її в місті великий – на будь-який смак та гаманець. До Нью-Йорку, що приваблює своїм демократизмом, своїм постійно зростаючим економічним розвитком, багато хто навідувався і не тільки для того, щоб побачити це місто, а й для того, щоб оселитися в ньому. Тому воно є густо заселеним. Саме цей факт у березні 2020 року зробив мешканців міста заложниками великої біди, що прийшла у світ зі спалахом нового коронавірусу в Китаї. Вірус викликає симптоми, схожі на застуду, але швидко вражає легені й інші органи. Патоген належить до великої родини коронавірусів. У світі мало залишилося таких країн, де б цей вірус не був виявлений. Всесвітня організація охорони здоров'я дала офіційну назву коронавірусній хворобі з Китаю - COVID-19. У ВООЗ розповіли, що перша вакцина від цього типу коронавірусу з'явиться не раніше, ніж через півтора року. А поки що… Поки що світ бореться з пандемією, як може.
Станом на 13 квітня 2010 року вже понад 1,8 млн. людей у світі заразилися коронавірусом. Новим центром світової пандемії стали Сполучені Штати, найбільше людей захворіло саме в Нью-Йорку. Зібрані шокуючі дані про лихо, яке спричинила нова хвороба у цьому місті.
За інформацією Служби екстреної медичної допомоги, тільки у вівторок, 7 квітня, 256-х жителів Нью-Йорка знайшли мертвими у своїх квартирах. А все тому, що медики на перших порах радили за «легких» симптомів залишатися вдома і не звертатися за медичною допомогою. Це, як виявилось, було неправильно.
Саме те, що Нью-Йорк є «містом, яке ніколи не спить», на думку фахівців, і стало головною причиною стрімкого поширення епідемії.
За офіційними даними, в Нью-Йорку живе понад 8,4 млн. людей, але якщо до цієї кількості додати людей, що заселяють найближчі передмістя й деякі райони сусідніх штатів і їздять до «Великого Яблука» щодня на роботу, то їх буде понад 23,6 млн.
Точну кількість нелегальних жителів Нью-Йорка не знає ніхто, та, за підрахунками декількох дослідницьких центрів, в місті постійно проживає понад 500 тисяч вихідців з інших країн, які не мають жодних офіційних документів. За статистикою, на площі в одну квадратну милю в Нью-Йорку проживає 27 000 людей. У цілодобово працюючому і відкритому місті дотримуватися «соціальної дистанції» і справді виявилося майже неможливо.
Як вважають фахівці, основним переносником вірусу стали пластикові сидіння та металеві поручні в громадському транспорті, де вірус міг зберігатися до 72 годин.
Вірус, який проник у Нью-Йорк, став ним ширитися з неймовірною швидкістю.
7 березня губернатор Куомо запровадив у штаті режим надзвичайного стану, а ще через п'ять днів заборонив проведення будь-яких заходів, де могли б зібратися понад 500 людей.
Мерія рекомендувала припинити роботу ресторанам, музеям і театрам. Та більшість закладів громадського харчування та барів продовжили роботу, захистившись оголошеннями з вимогою до відвідувачів дотримуватися необхідної «соціальної дистанції».
Незабаром з'ясувалося, що вжиті владою заходи не можуть зупинити епідемію. 15 березня губернатор оголосив про припинення занять у всіх школах, а ще за тиждень підписав розпорядження про обов'язкове закриття будь-якого бізнесу, що не має відношення до життєзабезпечення громадян. Такими були визнані продовольчі, тютюнові та винні магазини, громадський транспорт, автозаправки, автосервіси, медичні офіси і ЗМІ. До вечора 21 березня місто подолало позначку в 10 000 інфікованих.
За оцінками влади, ці безпрецедентні заходи можуть обійтися економіці штату у 15 мільярдів доларів доходів ще до кінця року. Але, як заявляв сам губернатор Ендрю Куомо, іншого виходу у нього просто не було: за підрахунками фахівців, вже в найближчі місяці носіями вірусу можуть стати від 40 до 80% жителів штату.
Тим часом, попри нові заборони влади, кількість заражених у місті продовжувала зростати. Серед хворих тільки на початку квітня було 1 400 працівників поліції Нью-Йорка, 282 пожежників, 580 працівників громадського транспорту. Про симптоми захворювання також повідомили майже 20% співробітників служби «швидкої допомоги» міста.
До початку квітня, за офіційними даними, більшість заможних жителів Нью-Йорка залишили місто. Епіцентрами захворювань стали два округи, розташованих за межами Манхеттена: не надто благополучний район Корона в Квінсі, здебільшого населений бідними вихідцями з країн Латинської Америки, і Боро-парк в Брукліні, де десятиліттями селилися представники ультрарелігійної хасидської єврейської громади.
«І там, і там в одному будинку або квартирі могло жити 10 і більше людей, - пояснив ВВС лікар з лікарні Elmhurst в районі Квінс, який попросив не називати його імені. - Жителі Корони часто не мають медичної страховки, вони не розмовляють англійською і просто не звертаються за допомогою. Хасиди, своєю чергою, не роблять цього з релігійних міркувань, продовжують вести звичайний спосіб життя: досі проводять велелюдні служби в синагогах і відмовляються закривати школи».
За словами медсестри Наді Грінберг, яка працює в лікарні Нью-Йоркського університету NYU Medical Center, пацієнти з симптомами коронавірусної хвороби з'являються в госпіталі «кожні три-п'ять хвилин».
«Вони приходять самі, деяких привозять бригади «швидкої допомоги», так що нашим лікарям доводиться працювати по 16-18 годин на добу», - заявила вона ВВС.
За словами директора департаменту екстреної допомоги лікарні Mount Sinai в районі Квінс Джоліона МакГріві, сплеск смертності від вірусу в Нью-Йорку пояснюється ще й тим, що велика кількість жителів не звертається за лікарською допомогою аж до останнього моменту, намагаючись впоратися з симптомами захворювання вдома.
«В результаті вони потрапляють до нас уже із зупинкою дихання, і допомогти їм просто неможливо», - говорить він.
Лікарям в Нью-Йорку не вистачає не тільки необхідної апаратури. Дефіцит масок, захисних засобів і рукавичок вже призвів до появи громадських ініціатив, таких як рух GetUsPPE, активісти якого збирають гроші і захисні засоби для медиків в соціальних мережах.
12 квітня президент США ввів режим стихійного лиха у всіх 50 штатах, вперше за всю історію країни. Станом на суботу, 13 квітня, в країні було 19 560 заражених, 22 тисячі людей, заражених коронавірусом, померли, з них понад 7 тисяч у місті Нью-Йорку.
Та попри всі ці жахіття в місті Нью-Йорку були і приємні новини – розцвітали квіти і дерева, хтось народжувався, хтось ставав вперше мамою чи татом, бабусею чи дідусем, хтось одужував, хтось створював сім’ю, хтось завершував писати роман, хтось домальовавув картину.
А хлопчик Вільям Вейд 14 квітня святкував свій десятий день народження. Коли він зранку прокинувся у своїй кімнаті і пішов до вітальні, то побачив, що мама сидить на кріслі і дивиться телевізор.
- Добридень, мам! – мовив. – Що там у світі?
- Нічого втішного, дитино.
- Зараження людей коронавірусом, як повідомляє університет Джонса Гопкінса, продовжується. Найбільше хворих на даний час, - говорив диктор ТБ, - у Сполучених Штатах, епіцентром епідемії залишається Нью-Йорк. Засумував Вільям.
- Мамо, а як же моє день народження? Я так чекав його! Ти казала, будемо святкувати у кафе. Запросимо багато гостей.
- Інколи обставини, синку, бувають сильнішими за нас.
- То до мене сьогодні ніхто не прийде – ні бабця, ні дідусь, ні тітка, ні дядько, ні мої кузени, ні друзі? Мене ніхто мене не обійме, не вручить подарунка?
- Ми з татком тебе обіймемо. А подарунок – той, що ти хотів, новий велосипед, виберемо і купимо тобі тоді, коли умови карантину дозволять це зробити. Зараз усі магазини зачинені. Працюють тільки продуктові та аптеки. Та й їздити на ньому ти б на даний час не міг. Заборонено ж. Але святковий торт ми тобі замовили, піцу велику і ще деякі смаколики. До полудня все це нам повинні доставити.
- Але мені все ж сумно, мамо. Всі мої друзі гарно відсвяткували свої дні народження – з кульками, іграми, танцями, жартами, безліччю різних подарунків. А ми не маємо змоги влаштувати таке свято. Мені 10, це мій перший в житті ювілей. Чому ця біда приперлася саме тепер, мамо?
- Хто його знає? Мабуть, чаша Божого терпіння переповнилась. В останні десятиліття люди надто зациклились на собі, на своїх матеріальних статках. Навчання, робота, гроші, розваги – ось що було головним. Люди мало приділяли уваги духовному розвитку. Вони перестали ходити до церкви, дякувати Богові за все. І ми – не виключення.
- А давайте, - запропонував хлопець, - коли закінчиться карантин, всією сім’єю підемо до церкви, і щотижня в неділю ходитимемо, як бабця Мері.
- Я теж думала над цим. Так. Підемо. І будемо ходити щонеділі й у свята. Тільки б нам пережити цю всесвітню біду, - мовила мама.
- А поки не маємо змоги піти до церкви, можемо вдома відмовляти спільно молитву «Отче наш», - продовжив бесіду Вільям.
- Гарна ідея, - сказала мама. – Правда, Джо?
- Так.
- Будемо щодня зранку молитися, просити в Бога пробачення за наші недобрі думки та справи.
- Шкода, що бабці Мері та діда Джека з нами немає. Саме бабця Мері навчила мене молитви «Отче наш», коли я ще був маленьким. Я це пам'ятаю.
- Так. І вона наполягла на тому, щоб я тебе записала до української недільної школи. Бабця ніколи не забувала того, що її батьки – твої прабабуся Марта та прадід Василь, походять з України
- Мамо, тату, я так мрію навідатись до України, побачити її вишневі садки, квітучі луги, рычку Дніпро і гори Карпати.
- Колись поїдемо, синку. Обов’язково поїдемо. Тільки б ця коронавірусна пандемія закінчилась і не почалось якесь інше лихо. А зараз – до молитви.
Мама, тато та Вільям стали на коліна і відмовили молитву «Отче наш». А тоді мама сказала: «Дякую тобі, Боже, за те, що дав нам із Джо гарного сина, що він і ми на даний час живі та здорові. Охороняй нас і надалі від усякого лиха, від хвороб, що ширяться світом, і пробач нам усе, чим ми завинили перед тобою, людьми».
Коли всі піднялися з колін, мама обійняла Вільяма і привітала його з днем народження, те саме зробив і тато.
– Дякую вам, любі батьки. І Богові дякую за те, що дав мені вас.
Тато пішов до своєї кімнати. Він мав написати звіт про роботу, яку проводив дистанційно. Мама подалася на кухню готувати сніданок – чай, каву та канапки.
Вільям витягнув свій планшет, зайшов в Інтернет. В ігри грати йому чомусь не хотілося, зайшов на Фейсбук. Минув рік з того часу, як він зареєструвався у цій мережі. Деякі фейсбучні друзі привітали його з днем народження. Подякував їм. Тоді почитав кілька дописів про пандемію коронавірусу – лячно зробилося. Вимкнув планшет, знову засумував, навіть впустив дві сльозини. Мама побачила, якраз прийшла кликати сина на сніданок. Обійняла, поцілувала. «Все буде гаразд, дитино. Лихо, яке спіткало сьогодні людство, не навічно. Воно мине. Вчені винайдуть ліки від COVID-19, а згодом і вакцину». Тата, який надійшов, занепокоїв стан сина. Він поплескав Вільяма по плечу, мовив «все буде гаразд», вийшов на балкон, причинив за собою двері і, вдивляючись в сірі обриси безлюдного міста, став думати над тим, як розвеселити сина. Раптом йому прийшла ідея. Треба зателефонувати до поліційного відділку! Батько Вільяма швидко набрав потрібний номер.
- Добрий день вам! – мовив, коли слухавку підняв черговий полісмен. - Я Джо Вейд із Манхеттена. У нашого сина Вільяма сьогодні день народження. Йому виповнилося 10 років. Він дуже сумує через те, що друзі і рідні не зможуть прийти до нього і привітати його зі святом. Що нам робити?
- Гм… Ми не знаємо відповіді на ваше питання. Зазвичай, нам телефонують, коли хтось чинить якийсь злочин. Але ми подумаємо над вашим питанням. Продиктуйте свою адресу.
Батько Вільяма продиктував її. Через годину йому задзвонили з поліції і сказали, що невдовзі під їхній будинок приїдуть полісмени, щоби привітати його сина з днем народження. Через 10 хвилин чотири поліцейські автівки вже стояли на дорозі під будинком Вільяма. Вони гучно засигналили клаксонами. Тато сказав:
- Ліз, Вільяме, давайте вийдемо на балкон, глянемо, що там таке.
Всі вишли. Тато махнув рукою полісмену, що стояв біля автомобіля й дивився в їхню сторону. Той крикнув: «Хлопці! Виходьте!» Сім полісменів у масках одночасно вишли з автівок, стали на відстані 2 метрів один від одного і разом заспівали: «Happy Birthday to You! Happy Birthday to You! Happy Birthday, Happy Birthday, Happy Birthday, William!». А тоді один з чоловіків у формі витягнув з машини 10 надутих повітрям і зв’язаних бантом кульок і випустив їх у небо. В очах Вільяма заграло сяйво, на обличчі з’явилася усмішка. Він заплескав в долоні. Люди, які повиходили на свої балкони й побачили, як полісмени вітають хлопчика, теж гучно зааплодували. Зліва і справа прокотилося хвилею: «Happy Birthday, William!» Хлопець не тямив себе від щастя.
Коли полісмени поїхали, Вільям і його батьки повернулися до кімнати, у вхідні двері хтось пустив дзвінок. Це був посильний. Він приніс замовлення з ресторану. Тато Джо прийняв його. Невдовзі мама стала заставляти наїдками та напитками стіл. Син допомагав їй в цьому. Він носив тарілки й горнята, виделки й ножі. Коли стіл був накритий, тато відкоркував шампанське, налив його собі й мамі, а синові – сік, малий він ще для того, щоб спиртне вживати. Сиділи за столом утрьох, їли, пили, згадували смішні історії зі свого життя. Рідні та друзі телефонували Вільяму, присилали есемески, вітали його з днем народження. Бабці Мері хлопець розповів про те, що мама, тато і він прийняли рішення ходити до храму в неділі та свята після карантину. "Це чудово!"- радісним голосом сказала бабця. - Подарунок я давно тобі придбала, занесу, як тільки можна буде". "А що це, бабцю?" "Не скажу! Секрет!" "Ну, гаразд. Так навіть цікавіше буде. Дякую, що привітала!Бережи себе!" "Ти теж".
Ввечері, перед тим, як лягати в ліжко, Вільям обійняв маму, тата і сказав їм: «Я думав, що сьогодні матиму найгірший із тих днів народження, які мав. Але це був мій найкращий день народження! Ніколи його не забуду! Спасибі вам». А тоді підійшов до серванту, в якому був образок Ісуса, що його йому колись бабця Мері подарувала, й мовив: «І тобі, Боже, дякую за ласку твою! Бережи Америку та Україну!» «І весь світ!» - додала мама. «І весь світ», - погодився тато.
ID:
872018
Рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата надходження: 14.04.2020 17:25:32
© дата внесення змiн: 17.04.2020 22:45:53
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
В мене теж день народження 13 квітня ... Сама знаю як це прикро було в період карантину , а дитині ...
: 
