Я сяду на порозі твого серця,
бо двері замкнено й нікого тут нема,
твоя самотність боязка, німа…
вона тепер нікому не озветься.
Я тут побуду, ти лише не сердься,
що принеслА в долонях рештку сонця,
хай буде завжди вірним охоронцем
для зраненого самотою серця.
Я сяду на порозі й наодинці
читатиму сама свої вірші
і може десь у закутку душі
відчуєш, ми насправді не чужинці.
А потім я можливо задрімаю
над ранок буде тим солодший сон
і серця ритм зіллється в унісон
тоді твою усмішку упіймаю.
Я тут, тебе коханням обіймаю…
