А біль твій меж чітких не має,
Всі простори думок займає,
Що червоніють у вині,
Яке ти п’єш на самоті,
Аби розвіять гнів і тугу,
Які примножують напругу.
В ній злом палає гнів кохання,
Яке пророчить катування.
Придумай світ без слів «кохати».
Там не потрібно проклинати.
Придумай світ, де всіх цілують,
Знайди слова, що жаль лікують,
У словнику без слова «ні».
Потрібно це не лиш тобі.
А краще винайди машину,
Яка не знатиме упину.
І намалює щирі очі,
Які так ніжно-ніжно хочуть,
Щоб ти забула про розлуку,
Яка нав’язувала муку.
Чому ж ти в рабстві у зневіри?
Не вартий він й на мить довіри!
Не маєш ти стальної волі,
Аби сказати власній долі:
«Даруй не всім мою повагу
Й помнож на 100 мою відвагу».
А ти не плач, бо не маленька.
Від сліз болітиме серденько.
і вірш також цікавий 
