Безкрайній космос. Тиша лине дзвінко.
Зігріті Сонцем пресвятим тіла.
Марс – чоловік, Венера – то є жінка.
Між ними прірва темряви була.
Один для одного кружляти в танці,
Для кожного блаженний ідеал,
На своїм місці всесвіту обранці,
Запрошені на нескінченний бал.
Вона гаряча, може опалити,
Вона бува кричуща й мовчазна,
Але у ній є і священні скити,
Та мало хто про це у світі зна.
А Марс мінливий, теплий і холодний,
І зітканий він із рівнин і скель.
Суворий, справедливий, благородний,
І виважена кожна паралель.
Венера - це створіння із любові,
А Марс її надійний завжди тил.
Прикута як і він на ланцюгові
До найріднішого з усіх світил.
А їм би притягнутися щосили…
І диво! Вже з’явилось немовля.
У Всесвіту колисці похрестили
І вічне їй дали ім’я – Земля!