Пам’ять, пам’ять, мені не дозволить забути
Те село чарівне, де всміхалися зоряні ранки.
Там, де спомин, як вітер, тихенько колише фіранки,
Де пісні весняні голосні та пронизливі чути.
Знаєш, друже, а там, за селом зацвітають бриндуші.
І ліщини сережки на вітрі прозорім дрижать
Дні й роки, наче миті, легкі й дуже швидко біжать
Потяг пам’яті привидом знову селом нашим рушив.
У дитинстві лиш сонечко завжди, й у небі лелеки
Є окраєць в кишені, й відкритий дослідженням світ!
І кульбабок поля, що несуть через віхолу літ,
Та дитинство, нажаль, вже далеко, далеко, далеко…
