|
Зимовий прохолодний день не міг позначитись на перехожих, закутавшись із головою
в свої шарфи та у теплий одяг, вони не часто проходили вулицю яка котилась на вокзал...
Було дуже холодно, зима відверто із морозом не жаліла. Та не зважаючи на це, охайний
чоловік з собакою вже з годину тому як сидять в кутку на трутуарі. Хоч тільки ще
розвиднюватись починало.
- Ой земле моя рідна,
- люба батьківщино!
- Чом ти стала біднааа,
- Розкажи похилена калиноооо...
Розносилив вітер ноти із словами...
Народу цього дня майже не було, лиш кілька інколи проходилось студентів з великими
валізами, що поспішали з гарним настроєм на електчички. Та ніхто з них пожертви майже
не кидав. А тут один з студентів жартівників будучи під кайфом вирішив відокремитись
від інших чимось, підбігши до сидячого музиканта із "чотирилапим" та висунувши наче
той жераф свою шию заглянув в скриню із пожертвою, тай аж скривився!
- ОООООО... А я вже думав обмінятись... Свою валізу відати тобі, а собі забрати твої
міліардерські статики! Та вибачай, у мене там в валізі Ноут бук, та ще куча різного
чого, а в тебе копійками тільки пару гривників! - Підносив вище себе жартівник, а тоді як
почав реготати зі своїми "друзяками" що обступили "музиканта" наче справді на концерті!
Але чоловік на це промовчав й нічого не сказав! Лише погладив свого "друга" тай
продовжив знову грати та сьпівати наче й небувало цього інцеденту. Та лиш хотів почати
свою найстарішшу пісню як тут дзищання старого телефону змусило тягнути руку у кишеню...
- Ало, я слухаю! Чекаючи новин звертався в слухавку сивенький...
- Пане, даруйте але, ми безсилі, ми нічого вдіяти не можемо... Вона більше дня не
протягне... Хоча і цього може бути забагато... Рана виявилась аж занадто серйозною,
хоча...
- Ало, ало! Пане лікарю ви чуєте мене?! Ало... Хоча що?! Перепитував по кілька раз,
чоловік та морно, на швидкі набирання абонента, лиш оператор відзвітовувався:
Ваш абонент перебуває поза покриттям, зателефонуйте йому будь-ласка пізнішше...
- Надії мало дуже... Промовив музикант дивившися рудому собаці прямо в жалісливі очі...
-... от ще посидимо допоки змеркнется тай підемо, та як туди зайдемо... Яяяя...
Не знаю... Мені так боляче, а от тобі ще більше адже ти її любив ще дуще...
Задумався на мить цей чоловік тай заграв ще кілька своїх авторських пісень які народ
його років колись любив. А тоді опустивши голову до низу затих й задумався...
А в іншому кутку міста Марічка в цей час завершувала прибирання на стриху свого будинку.
Й сортуючи газетні галереї батькових друкарських робіт, а їх там були стопок незліченні
кількості, помітила статтю на подобі інтерв.ю про дуже зхожого чоловіка. Якого десь
начебто і зустрічала... Таке знайоме якесь обличчя... Але от тільки де його я бачила не
пригадаю. Прикусивши губу за губу тримаючи газету із статею на мить ворушила свої
спогади дівчина. А тоді присіла тай хотіла почитати щоби дізнатись більше про цього пана,
як тут згадала що батьки сказали що затримаются на роботі й попросили забронювати 2 білети
до Тернополя. І тільки й назву встигла прочитати Марічка, що була подібна на одну із заповіді!
"Не оминай коли проходиш, поруч бідного, слово добре теж багато чого значить!" Й вхопивши цю газету,
з надією почитати в по дорозі переоділась тай побігла на маршрутку.
В маршрутці народу було досхочу, тому кондуктору прийшлось не солодко! Тай дівчина
навіть і ненамагалась, томушо і руки звільнити не могла. Лиш чекала як і кожен коли вже
буде бажана ота зупинка.
- Ой ну ось! Всьміхнулась дівчина тай з великим задоволенням виходячи з маршрутки,
швиденько попрямувала до залізничного вокзалу. Й минаючи будинок для взуття, побачила
отогж чоловіка, що й согодні на титульні сторінці! Лиш в "Експресі" був на фото
без собаки. Та одягненим по поважнішше! Та молотшим трохи, тільки борода таж сама і була.
Й зупинившись прямо перед ним, про себе говорила:
- Ну ж точно ж! Ось де я його бачила! Отут! Кілька днів тому коли зустрічала бабусю із
Хмельницького! Й кивнувши головою, тихесенько привітавшися побігла до вокзалу за
білетами. Ще залишалось хвилин 10 йти, але витягнувши оту газету із своєї сумочки вона
ще раз перечитала її назву, тай щоби встигнути поговорити із цим чоловіком ще
дуще побігла за білетами.
А чоловік уже жбирався, сипав до кишені небагато тих грошенят, й акуратно ставив до чехлу
баян. А захекана Марічка виконавши батьківські вказівки вже верталась. Й доходяти до
музиканта, привіталась вдруге!
- Добридень Пане! ... І зашарудівши кульком з печивом, запитала:
- А ваш собачка печиво їсть?
На що отримала відповідь:
- Дай Бог здоровячка і тобі дочко! Печиво???... Всьміхнувся тихенько, й подивившися не
злим добрим поглядом промовив:
- Добре в тебе серце, дочко! Добром відплатится тобі пізнішше!
Й присівши Марічка радісно вгостила руденького собаку, який виляючи своїм пухким хвостом
чемно підійшов і легенько ласував печивом прямо з рук.
- А ви музикант? Задавала з цікавості питання Марічка! І ще хотіла кілька задати.
Наподобі. Чого ви тут? На морозі а не в залі граєте? Що трапилось що зараз в такому
одязі, ходите? Бо ж в газеті були в зовсім іншому?... Але зі своєї стриманості що навчила
бабуся, ніколи не лізти поперед батька в пекло, задала лиш одне питання!
- Ні дочко! Я не музикант! Відповів цей чоловік.
І був якоюсь загадкою для неї! Такий скритий, та водночас чесний, але водночас і сумний!
- Алеж в вас такий голос і ви так граєте?... Якось вирвалось в Марічки й вона хотіла
витягти статтю оту з газети, як тут добродій вже додав більше!
- Це дуже довга історія, дочко. Так вже сталось що моє нажите вже давно немоє... Все що
є примені це ось старий відремонтований баян і мої чотирилапі друзі... Та.... Три дня тому, я
рубав посохлі дерева в лісі, зі двома своїми собаками, як тут одна із них
побачила зайця та помчалася за ним... А в той час мисливець вистрелив, і я почув різке
скавуління... Пуля зачепила серце. Вона дивом Божим жива, та помирає... Зараз на
підтримці у ветеринарні...
- Ой... Аж заплакала Марічка, а що з нею буде?! А що з нею буде, біднесенька... Її
врятують?! Переживала дівчина.
- Залишилось її недовго, от тільки тут на цьому світі декуди без грошей нічого не
роблять... Зараз все в руках Божих! Надіюсь... - Відповів старий добродій та подякував за
печиво, й знявши свого капелюха попрощався як колись у давнину це лицарі робили тай
помало все дальше й дальше віддалявся на вузькій дорозі. А Марічка все немов вкопана і
кроку не ступала а все стояла і дивилась в слід отому музиканту. Що потім взагалі кудись
неначе зник.
- Ой, це ж треба так! От і на тобі... Зкривилася дівчина, бо ж теж дуже любила собак.
Й враз згадавши про газету, що там було з цим добродієм, тільки і відсунула замок сумки,
як тут наче щось в душі раптом появилась в неї така впевненість що вона може чимось тут
зарадити і постаратись допомогти, і так ця думка окрилила що вона немов на крилах то
летіла у домівку. Й тільки знявши своє взуття і розстепнувши верхній гудзик пальта, що
стискав відверто шию, побігла у свою кімнату до компютера. Й перехрестившись промовила до
земного помічника домашніх завдань Гуглу!
- Боже поможи щоби найти те, щоби врятувало ту поранену собаку! Й взялась шукати на
ветеринарських сайтах, різні ліки! Й багато чого тут було, та гарантії що серцю, всьому
центральному володінні життя, поможе ніхто не давав. А навпрочут тільки писало про
паралельні наслідки.
З кухні лунав мамин голос, з закликом, - Гарячий борщик з варениками вже готовий!
Марічко, не зволікай! Й дівчина щоби не вечеряти холодне вже хотіла закривати всі
відкриті сайти про собак, як тут побачила, статтю яка була обведена червоним кольором та
мигала із написом! "Комусь, це терміново!" Й Марійка відразуж відкрила запис цей. Й
опинилась наче на 7 небі від щастя, від прочитаного! Її хватало тільки перших слів з
статті! Та кординатів як звязатись! "Дорогі любителі домашніх улюбленців собак! Якщо
в когось у собаки є проблема з серцем. Звертайтесь за цим телефоном +38065...... . Мене
звати Діма. Мій собака народився із двома серцями, і зрадістю би поділився одним своїм
кому це дуже сильно потрібно! НЕ ДОРОГО! Звертатись у будьякий час доби"
- Ну нічого собі, і таке можливо???? В цьому світі! Раділа Марічка, й записавши номер
телефону того чоловіка, зняла з себе верхній одяг, і ніхвилі часу не гаячи, поглянула на
свою руку, де красувався ще недавно придбаний годинник.
- Надіюсь не розбуджу, тай телефонувати написано, можна в будьякий час! 21-00 наче і
непізно ще і так то є. Дорога є зараз кожнісінька мить.
- З Богом! Набираючи з домашнього Марічка, чекала довгожданого "Ало".
Й через кілька гудків, абонент підніс слухавку. А Марічка багато неговорячи, розпитувала
усе лише по суті, бо вже мама знову кликала на смачну вечерю, про ціну і де зустрітись
можна. Й узгодивши усі питання, аж тоді пішла вечеряти...
- ... Тількиб дочекалася ота собачка на своє нове серденько! Накриваючись тепленькою
ковдрою мріяла Марічка. А тоді згадала що все немала часу почитати ту статтю, все щось
недавало. Й вставши з теплого ліжка пішла до сумки й витягла газету. Й думавши: Усе! Тепер
ніхто не помішає, можна вже почитати. Але нічний тихенький сон заставив думати по іншому.
Затремтіла наче від легенького вітру у її руках газета. Й Марічка, задрімала та міцно заснула.
Прийшов ранок й будильник задзвенів 7-30. Час вставати, годі спати! Горлав півник в
телефоні. Й Марічка, вмившись та привівши себе в добрий лад. Попила чаю, взяла паспорт
сіла на маршрутку та поїхала на Привокзальну.
- Добридень, Пане! Перше що вилетіло з вуст в Марічки. Вона ще живе?! Запитувала
обнадіяна дівчина!
- Дай Бог здоровячка дівчино. Відповідав величний музикант. Що теж тількищо прийшов на
це місце. Й вістаючи з скриньки баян додав:
- Вона сильна... І ще тримаєтся... Але от скільки ще... Незн...
- Жива, Жива?! Підстрибувала Марічка перебиваючи чоловіка. Я з добими новинами! Ваша
собака житиме! Є один щедрий собкака який народився із двома серцями і хочеть поділитись
щоби врятувати іншій собаці життя! Я по Інтернеті, знайшла! Все чесно. От через кілька
хвилин, господар того собаки буде тут! І ще раз все те саме що я тількищо розповіла він
розповість у друге!
- Таких операцій вартість позахмарна... Уважно вислухавши дівчину відповів музикант.
Та, є дещо, що ми невзмозі вирішити... хоча наша віра робить чудеса... Зворушено
промовляв до Марічки персонаж з газети. Йому й на думку таке неспадало що оця
доволі ввічлива і трішечки сьмішненька дівчина із вухатою шапкою, може врятувати
нехай і через когось, життя його собаці. Й зажеврівши надією музикант кивнув своєю
шиєю у бік.
Дічтавши телефон із сумочки Марічці так хотілось ще набрати, але її добрі манери
цього недозволили. Щоб ненабридати. Ато хтозна в якій ситуації може бути та людина.
А може й справді за кермом автомобіля. Й подивившись тільки яка година, себе тільки
запевнела, що все буде гаразд. Роздивлялась навкруги. І так і сталось.
Із вулиці що вела від ріки, до часто було шумно в зимку, завжди лунали голоси
хлопчаків, "Давай, забивай!" " Шайбу, шайбу", вийшов чоловік з собакою яка
кружляла біля нього недаючи проходу, й весь час підстрибувала на задні ноги.
- Добридень! Залунало і з вуст одинакового приблизно за роками із Марічкою
хлопчини. Це ви Марічка?!
- Привіт, а ви той самий добродій із собакою?! Вітяяяя....? Всьміхаючись запитувала дівчина.
Й від радості засвітилась як кличко після перемоги. І щоби знову перетворити
веселкову полосу життя отих товаришів, додала.
- Ну щож, часу в нас обмаль, Й погладивши під вушком собаку донора, неголосно
промовила. Поможи будь-ласочка добрий собачко нам. А той лиш тільки завертів хвостом й
давай знайомитись відразу з новим приятелем. Й якщо забракне грошей
то підкажи де їх зайняти...
Й учотирьох вони негаячи часу вирушили до міської ветеринарні. Марічка
всю дорогу Господа молила, щоби був присутній при пересадці. А юнак із
добрими намірами, тільки і по декілька разів переказував одне й теж саме
музикантові, що по дорозі він все обміркував й невізьме нікопійки
з їхніх гаманців. А на преваликий подив додав. Що допоможе із фінансами
які потрібно буде заплатити ветеринару. Бож як виявилось, що на жаль
він залишився сиротою, а батьки за життя свого володіли немаленькими
статками. Й йому відомо біль втрати. Хоч і це лише собака... Та для
рижого це буде дуже боляче.
Ну ось ми і прийшли, по джентельменськи відчинивши двері, сказав
юнак Вітя. О, а тут тепленько, терши свої змерзлі руки від холоду
промовила, Марічка. Й сама перша підбігла на Рецепшин й навіть трохи
розгубилась, коли побачила за писарським столом свою сусідку.
- Галина Миколаївна?!
Добриго дня, Марічко. Відповіла та. Що привело тебе сюди?!
Аммм... Тут є одна собака, яку підстрелили на полюванні... І ми всі дуже
хочемо їй допомогти... Ось вже і донора найшли...
- Знаю знаю, перегортаючи важкувату набиту різними документами
папку відповідала сусідка. Вона в важкому стані дуже, Марічко.
Зараз на підтримці...
У нас є собака з двома серцями. Поправляючи свою шапку озиралась назад
Марічка. Й погладивши додала. А ось і наш герой.
- Дуже добре. Я зараз повідомлю лікаря про це. Й Галина Миколаївна
вмить неначе загубилась в довгому коридорі.
- Все буде добре! Все буде добре! Про себе говорила Марічка.
А музикант надзвичайно був вражений, тією добротою і всією трепетністю
дівчинки, бож дехто зі своєю собакою так необходится як вона от із чужою.
Якщо людина має серце! Вона має все! А якщо вона намає серця, вона немає
нічого!
Що?! Даруйте? Я не досить добре почула, перепросила Марічка і хотіла взнати
що саме говорив музикант.
Та той легенько лиш похлопав по плечі Марічку і Вітю, та промовив:
- Діти добрі! Дякую, велике вам!
А з коридору швидким поважним короком верталась Марійчина сусідка й із нею
також йшов привабливий з довгим кучеррявим волоссям лікар.
- Доброго дня вам, привітався ввічливо. Неприємно що змусив вас чекати,
та тількищо завершив операцію. Яка успішно закінчилась Слава Богу. Так, ось.
Я дізнався від Галини Миколаївни що ви готові для пересадки. Таким чином шанси
на успіх непогані.
- Ось цей собака наш герой?! Присів до його зросту лікар.
А Рекс як його звали відразу ж лапу і подав. - Ооо, щей вихований, посьміхнувся лікар й
радо потиснув руку тому. Й попросив іти із ним на анастезію. А всім друзям наголосив:
Побажайте успіху нам!
- З Богом, вдалої операції. Бажала Марічка. І незакрила очей ані на хвилинку, допоки незавершилась
операція. Бо Вітя сьогодні з ночі із роботи повернувся, і незакимарити незумів. Тому сон узяв самим першим,
а другим хоч і з боротьбою та переміг музиканта. А вона до Ісуса та до Матері Божої за цей час ледь не всю
книжечку змолила. І все поглядала на годинника. Бо по інтернеті читала що це дуже делікатне діло, серце це
мотор. Тому його пересадка потребує часу. Біля 8-ми годин. Й на телефонні тривожні запитання:
-Доню, де ти?
Відзвітовувалась тільки що на дуже важливій справі. А як тільки зявится в домівці обовязково все розкаже...
Минуло і справді годин й переживань багато. Але і минув той час. Тай завершилось те довгоочікуване оперування
аж кілька хвилин по 19-00-цятій.
Й зарипіли вчаз скрипучі тоненьким звуком двері. Й по коридорі почувся знайомий стукіт туфлів.
- Божечко, поможи поможи, почала будити всіх Марічка. Й завмерши на мить, зі стомленими та сонними обличчими
група підтримки якщо так моїна їх назвати. Почули, що ця як і попередня операція пройшла благополучно!
- Єєє! Ура! Ура! Я знала, цілуючи Ісусикового образка підстрибувала від радощів Марічка.
Й провідавши через віконце захисне Чотирилапих рятувальника та потерпілого, усі відправились до дому!
- Мам, ти не уявляєш, бігла по сходинках свого підїзду Марічка. Собака мав два серця і поділився!
- Який Собака?! Доню! Ти про що! Обурювалась мама.
В той час як марічка вже відчиняла двері. Й захекана знявши тільки чобітки поспішила на кухню, і з гарячим
смачним чаєм з лимоном, все мамі і розповіла.
З боку це виглядало малоімовірно, але мама всі таємниці доньки знала і берегла, тому неповірити немогла.
Вже на ліжку лежачи під теплим пуховим одіялом все по сто раз прокручувала в голові слова лікаря, (що все
закінчилось благополучно). І їй так кортіло почитати ту газету про господаря собаки що то капець просто, але і
вилізати із тепленької ковдри не хотілось. Тому заплющуючи очі вирішила, що газета нікуди не втече і прочитає
завтра в будь який час, щож в суботу навчання непроводять. Й наснився Марічці що вона гуляє парком а тут на
лівці сидить той добродій і читає якісь газету а його собаки радісно граются в парку. Вова підходить до нього
і намагаєтся щось зпитати але і рота відкрити неможе. А той добродій складає враз свою газету таку схожу як ота
її що вдома, знімає капелюха і говорить:
- Знаєш Марічко, твій вчинок буде краплинкою в океані, але «він може здійняти таку велику хвилю, від якої
підніметься на босії ноги весь океан».
- Ой! Затьохкало серце в Марічки, як з просоння пробудилась. І враз задзвенів будильник, Що кричав вставай
вставай. Ануж бо, мучила цікавість дівчинки. Й та підбігла до компютерного свого столика й хотіла почитати
вже нарешті ту статтю. Про того чоловка. Хто він? Та ким він був
ранніше?! Але коли взялась читати то побачила щієї статі немає зовсім! Неначе і небуло. І подібної такої навіть
і нема. Так і не дізнавшись ким він був...
ID:
864358
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.02.2020 14:27:25
© дата внесення змiн: 10.02.2020 14:27:25
автор: Володимир Український
Вкажіть причину вашої скарги
|