Неможлива,непроста
Вона не до кінця була твоя
Неначе грім серед ясного неба
Неприступна,наче так і треба
Вона так грається з вогнем
Що одних спалює,а інших гріє
Вона була так близько біля тебе
і йшла поруч
Була як сильний подув вітру
Що зносить все на своєму шляху
Та душу мала ніжну і раниму
Її не розумів,тому,що інших
Ти бачив досі і до них вже звик
Вона була в руках твоїх
Відносить вітер,туди,де будеш ти
її ім'я
Таких в житті зустрінеш тільки раз
Такі завжди врізаються у пам'ять
Її не розгадаєш ти ніколи
Залишиться,як спогад,ніби сон
Хто ти така? - питався він вночі у тиші
Міраж із тисячі зірок?
А може ти із іншої планети
Чому я хочу знати хто ти?
Та знаю лиш ім'я твоє...
І дивиться вона одна так наче
Раніше тут ніколи й не жила
Вперед іде немов веде з собою
Здається цілий білий світ
Вона фатальна - полум'я і лід
Вона така,яку не бачив досі ти
Лиш тільки ніч знає всі секрети
І всі бажання,всі її думки
Ти відпустив її,думав,що помилка?
А вона просто незвичайна жінка...