Вечір... Місяць... На поріг
Скоро ніч настане...
За віконцем сипле сніг
І лежить, не тане...
На березі край воріт
Високо на гілці
Примостився чорний кіт
І в клубочку грівся.
Раптом враз біля кота
Ангел опустився.
Чи погода, бач, не та?
Чи то притомився?
- Щось ти високо заліз,
Котик у мій милий.
- В місяця - здоров'я віз.
Хтів набратись сили!
Ну, а ти чому присів?
- Трохи притомився.
Хлопця врятувати вспів,
Що от оступився...
- То ти можеш рятувать?
- Можу! Я ж Хранитель!
- І хвороби лікувать?
Нумо у обитель!
Тут от бабця край вікна
Сильно захворіла.
А живе вона сама
Помирать хотіла.
Може зможеш помогти?
Подивись, будь-ласка!
Хто ж поможе як не ти?
А тебе ж Божа ласка!
А старенька лише снила,
Важко дихала вона.
Ангел зважився і крила
Та й розправив край вікна.
Ну а котик, поміж тим,
Часу теж не гаяв:
Швидко пічку розтопив,
Скибку хліба вкраяв,
Чайник швидко розігрів,
Зілячком заправив,
На вершки в кутку набрів,
Все на стіл поставив.
- Із старою все гаразд!
Ангел мовив з ліжка:
- Ось спочину біля вас
І походжу пішки.
Так сиділи Ангел й кіт,
Чайок попивали
Над старенькою досвіт,
А люди не знали.
Кіт, запивши молочком,
Мовив: "Посидь трішки,
Щоб не босий йшов пішком,
Я сплету панчішки!"
