Імена повільно сплітаються в подиху...
Триста років самотності захованих від очей,
Триста років самотності із присмаком подиву,
Триста років відколи не стало людей.
І в сумнівних подобах бродять по світу мумії,
Зривають свої бинти, під якими нема душі,
Кружляють, лякають сміхом в якомусь безумії
І відлунням шепочуть :
-Живі ми! Живі!
Триста років заклятої битви з постійним падінням,
Триста років суцільного болю і боротьби,
Триста років у пошуках спокою і спасіння
І єдине написане слово :
-Терпи!
А хурделиця досі виє звірячими ревами,
Заколисує вічним сном недолугих дітей.
В ній загублені душі проростають деревами
Залишаючи безвісті триста простих ідей.
А у посмішках схована прірва і чорні тунелі.
Триста років як сховані у шкатулці життєві скарби,
Триста років , як втрачений ключ від неї,
Триста спроб той ключ все-таки віднайти.
І свідомість чиясь вітрами вбивчими сплутана
Яскравою маскою прикриває криваве лице.
Триста років , як людство мрякою вкутане.
Триста років відколи всередині все пече.
Триста років як хмари збираються в грози,
В триста першій спробі дарують нову мелодію
І, нарешті, планету вмивають гарячі сльози.
Імена повільно сплітаються в подиху...
5.11.
