На Самовитій килим з квітів,
Із трав цілющих, запашних.
Короною з каміння товтра вкрита
Із запахом мохів на них...
Дощі замили входи до печер,
Де від Орди ховались люди,
Вже не сховатись там тепер,
Та пам'ять предків не забуде,
Та пам'ять предків не забуде...
Колись, велосипедами, малі,
Ганяли зграйкою товтрами,
Покинувши у травах обіч їх,
На босоніж ступали по землі,
Твоїх квіткових килимів
Торкалися дитячими ногами…
Сплелося в пасми павутиння,
У скронях сиві спогади віків…
А нам наснагу до життя святиня
Розносить вже із поштою вітрів…
