Як Онєгін до Татьяни,
Так і я звертаюся до Вас:
І вловивши погляд Ваш,
Серед безжурних сіриїх мас,
Радію, кожній миті,
Яку я прозиваю любов'ю.
Таку тривожну і тендітну,
Таку бурхливу й мінливу,
Таку, яка вона є -
Чудову і нестримну.
Невже я бачу цю постать,
Невже я бачу ангела серед людей,
Який неначе сонця сяйво,
І дивиться лиш на мене.
Мене проймає страх,
Я боюся підійти до нього.
Серце більш мені не служить,
А розум відмовляється від цього.
Шаленого й ніжного,
Як променя, почуття.
Слова: люблю, кохаю,
Назавше будуть разом з нами.
Хоч ми цього й не помічаєм,
Не хочем, не страждаєм.
Та любов - це річ кваплива,
Яка як віра і надія
Лиш одна на цьому світі є.
В цьому світі взлетів і падінь,
Де кожному є свій шлях,
З якого він не має сходить.
