Осінь. Листками жовтими летять хвилини.
Осінь. Така пора для роздумів є у людини.
Вже осінь, та ще не знайдено Святий Грааль.
Вже осінь, а поруч з нею і печаль…
За поколінням нове покоління
Шукає істину, себе, прозріння,
Без жалю потрошить природу,
Крізь пальці цідить кров як воду…
Згубився десь, в незвіданих світах,
Той, що спонукає до смирення страх.
Колись гучний ще божий Глас
Тепер ніби вже й не для нас…
В сузір’ях світ розпорошився на віки
І мертві, давно вже не існуючі зірки
Прощальним світлом сліплять очі
І по живому серце прапором тріпоче
На часом неприборканих вітрах…
І жити не навчені, і смерті загубився страх...
А часу вітер безупинно і без втоми
Виносить сенс буття із дому,
Людське людьми знецінене життя
Кидає в хвилі вічності…
Все кане в річці забуття!
