У моїх легенях
росли троянди для нього,
і колючки розривали
мої альвеоли
я задихалась і
спльовувала
червоні пелюстки
в мереживі слини,
солодко вмирала,
і лиш рука садівника,
твердо вирвавши корінь,
врятувала мій сад
тепер в мені нема й сліду
того аромату, що розливали ружі,
і, може, сад тепер і не сад
без троянди
але, одначе, живу.
Мій сад тепер тихий,
безпечний і сонний,
і в ньому затишно
Іноді я чую пахощі,
але вони розходяться
у морі бягрянцем зів'ялих пелюсток,
І волога сіль виїдає мою землю
-------------------------------------
Як і тисячі років до того,
хтось саджає у комусь
квіти
