Владарка ніч спочиває на моїй канапі,
Час завиває надворі розлюченим псом.
Пишуться вірші в самотній похмурій кімнаті,
Просяться в казку чи, може, примарами в сон.
Вітер хитає вже голі гілки на деревах,
Тихо хвилюється в темряві моя свіча,
Воском гарячим всі літери грають по нервах,
Не допоможе, мабуть, й заспокійливий чай.
Тіні грайливо стрибають по стінах кімнати,
Не помічаю я їхньої вже метушні.
Хочу зірками у небі тому написати,
Хто ходить в гості ночами в мрійливому сні.
Срібною ниткою тягнеться слово по небі,
Час вже не виє, чіпає лиш ручку дверей.
Що буде потім? Мовчи... Мені знати не треба.
Зранку вірші розполохані ніч забере...