– Скажи, матусенько, чому усе частіше
Біжу в дитинство уві сні, мов наяву?
Колись так мріяла лиш вирости скоріше,
А ось назад туди стежинку не знайду.
– Я знаю, донечко! Так, так! Ти вже доросла!
Частенько радила тобі: – "Не поспішай!"
Адже дитинство - це пора, де все так просто!
Де просто літній дощ, веселки диво-грай.
– Чому ж не вірила словам твоїм, матусю?
А зараз так підступно котиться сльоза.
Дозволь до тебе, як раніше, пригорнуся,
А ти, будь ласка, нагадай про ті літа.
В дитячу пору запроси, хоч ненадовго!
Дарма, що виросла, давно вже не дитя.
Візьми за руку та зігрій, бо прохолодно
І поведи стежками нашого життя.
– Звичайно, донечко! Подай мені лиш руку!
Ми помандруємо в минуле крізь роки.
Де не було між нами туги і розлуки,
А ти зійшла до мене з Божої тропи.
Ми йшли пліч-о-пліч по призначеній дорозі.
Тебе в путі оберігала від негод.
Благословляла кожен крок твій, та не в змозі
Час зупинити. Він немає перешкод.
Лиш не сумуй. Гони жалі, що я́трять серце.
В своє дитинство ще повернешся не раз.
В очах дітей його побачиш, як в озерці
І з ними пройдеш ще його солодкий шлях.
А я тут поряд! Зовсім близько! Кілька кроків!
Мене усюди знайдеш, тільки лиш затям,
Що неважливо, скільки матимеш ти років,
Для мене завжди будеш крихітним дитям.
Іди скоріш! Твої сльозинки швидко витру.
І хай назад давно заметена стезя.
Нехай печаль твою розвіє теплий вітер,
Адже попереду ще ціле майбуття.
16. 10. 2019 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картинка з інтернету