Тебе хвилює море, а потім вже я, а потім знову море,
наша кров, як його течія, торкається серця і воно – голе.
Мої вірші, як хвилі – відчуті повністю, але не закінчені,
ми пливемо серед спільних днів – і нестерпно вічні ми.
по горло у воді кохаємось і куримо жахливість життя.
Як востаннє, цілую губи і розумію, що не знаю твого ім’я.
Ти прокричала мені опісля, щоб я впав у якесь бісове дно,
і я впав, там грала музика, якесь тепле тіло і морське вино.
Коли сонце розрізало день на енергію і пекельну втому
і приходив час нічого не розуміти, весь сенс був в тому,
Що ти була поряд, все інше берегло чорне, як ніч, море,
Але наше кохання знайшло прірву, чорт, воно просто тоне.
Раджу відкинути голову і шукати його серед космосу
Люди – це теоретично вода. ( життєва точка простору)
І якщо тебе спіткає лезо смерті, байдужості або брехні,
Знай, все, що тобі треба – перебуває в морі, в його воді.
2015
