Білі хмарки та й по небу вітер все ганяє,
Мов вівчар отару плаєм весь день випасає…
То жене їх вниз додолу, то вгору кидає,
Що ж то далі з ними буде хмарки вже й не знають...
Одна хмарка, ще маленька, за дубом сховалась,
Тут від вітру пересидіть вона сподівалась...
Прослизнула серед листя, у вись поглядає,
Чи, бува, той грізний вітер її не шукає...
Але вітер, поміж ділом, та й її помітив,
Подув дужче він на дуба, захитались віти...
Хмарка бідна з переляку уся затремтіла,
Стала вона сива-сива та й в небо злетіла...
Полетіла вона в небо, та й там десь поділась,
Мабуть, уся до останку дощиком пролилась...
Полетів угору вітер хмарку ту шукати,
Не знайшов... Пішов він інші хмаринки ганяти...
Анатолій Розумний,
23.09.2019