Прогулянка двориком рідного міста добігла фіналу,
Бо збилися всі орієнтири і всі стежки.
Я озирнулась, протерла свої окуляри і ледь не впала...
Куди зникло місто , будинки і зникнув, мій друже, ти ?
Навкруг тільки поле і небо у хмарах, а далі дерева, трави
І річка дзюрчить дзвоном хмільних птахів...
Мені на вокзал би , на потяг, у мене ж квитки до Полтави,
Побачення з містом у світлі нічних ліхтарів.
З печери, котра так заманює запахом меду і цвіту,
Виходять люди одягнуті в шкіру звірів.
Мене ж морозним ознобом вкриває посеред літа
Кусаю себе, щипаю до крові і досі собі не вірю.
А відгорнувши дерева бачу вогонь і каміння,
Вони б'ють у бубен і руки підносять до неба.
Поки я спрагло вдихаю повітря, ті дивні створіння
Ставлять казан, помічають мене і кличуть мене до себе.
Вони підходять і одягають на мене якесь лахміття,
Наперебій говорять, про те, що довго мене чекали ,
Що вже минув і не рік, і не десять, а ціле тисячоліття,
А я квиткии їм показую, розпитую шлях до вокзалу.
Питаю у них яка година, де дім мій, де мій загублений друг
І як повернутись туди звідки сюди прийшла...
Вони ж підозріло дивляться, малюють в долонях круг,
Зривають мій одяг, беруть квитки і спалюють все до тла.
Вони мені кажуть про місію , про силу земних стихій,
Про битву із амазонками, щось про вулкан і лаву.
Мене ж огортає відчай .Ну як ...Там ж хвилюється друг мій,
Чи встиг на вокзал , чи поїхав таки у Полтаву ?
П'ю зілля недобре і знаю - дороги назад нема,
Я їм потрібна тут більше, аніж у рідному місті.
Перед очима вулиці, спогади, люди та імена
Бермудським трикутником назавжди без жодної вісті.
Тож повернувшись сюди через тисячі років потому ,
Де душа пам'ятає кожного , хто відкривав світи
Я купляю на потяг квитки у пошуках рідного дому,
Щоб тебе друже мій, загубивши тоді, віднайти.
18.08.19
ID:
845929
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.08.2019 14:02:20
© дата внесення змiн: 23.08.2019 14:02:20
автор: Анна Януш
Вкажіть причину вашої скарги
|