Міцно-міцно заплутаними нитками
Десь у тіні не розчутих фраз
Я прихиляюсь до тебе думками
У світі, де не існує час.
І все розпитую про неможливе,
Ховаю очі в липневий сад...
Скільки ж всього знищила злива,
Перший холодний град.
Ще не сміливо торкаюсь до вічного,
Не вірю, що ось воно, тут,
Б'юся з собою і з протиріччями,
Знов прокладаю маршрут.
Досі дивуюсь чому ті маршрути
Мають зворотній квиток.
П'янким ароматом якоїсь отрути
Вдихаю життя ковток.
І придивляюсь до світу, мов здодій
В пошуках дивних скарбів.
Знайшовши, натомість, у світлі мелодій
Розв'язку своїх шляхів.
10.07.19
