Ніжний шелест колосся колискову співає лукам
І гаряче повітря вкриває втомлену землю,
В тиші гучно, неначе у двері раптовим стуком,
Впаде крапля дощу і розлиється запахом меду.
Із дзижчанням бджілок і джмелів розпочне свою пісню,
Пісню літа й життя, дуже теплу і справді чесну,
Та казатимуть всі, що піднятись давно уже пізно,
А душа в надвечір"ї раптово візьме і воскресне.
Вже хитаються трави у такт, мов розбурхане море,
Їх погойдує вітер у дивному дикому танці,
Тож невже серед цього ще можна лишатися хворим?!
Розслабляється тіло усе аж до кінчиків пальців.
Небо сонячним променем пише одну з історій,
Несміливий останній зайчик в краплині зблисне,
Ти угору поглянь, там сміються ласкаво зорі,
Від захоплення, мабуть, в легенях бракує кисню.
Вся земля вже напоєна, рідна й така красива
І летить за туманами в безвість набридла черствість.
Ти таки не помітиш, як швидко повіриш у диво
Й забереш із собою у серце цей затишний Всесвіт...