Ти прийшов. І я зітхаю полегшено:
О, нарешті, я так чекала на тебе…
Ти всміхаєшся і падаєш з неба,
а я безтурботно приймаю цілунки твої довершені…
Хіба ж для щастя іще чогось треба?
Ти говориш мені, що так сумував…
І я розгублено щасливо слухаю…
Ти кажеш, що так ти іще не кохав.
І навряд чи зустрінеш іще таку.
Я довірливо підставляю тобі щоку,
бо не чекаю від тебе жорстокого ляпасу.
Зрозуміла, що з тобою лише – живу…
А без тебе…даремно прожиті дні несу…
У майбутнє своє не вдивляюся… помиляюся…
Ти стукаєш часом у моє вікно,
І я прокидаюся.
Якось, пам’ятаєш, ми залишилися зовсім одні…
І я навіть тоді тебе налякалася…
Тікала від тебе! І безумно з тобою сміялася…
А потім ховалася…
І всю ніч відігрівалася, слухаючи твої розповіді…
Як ти по світу блукав, кому співчував…
Люди кажуть, що ти нудний, непередбачуваний, небезпечний,
Постійно руйнуєш їхні плани…
А я не знаю: як можна тебе не любити?..
І просто обожнюю твою компанію…
Бо без тебе –
і весна – не весна,
і осінь – зовсім не та…
і літо, морозом укрите,
і тужлива зима…
Я люблю, коли ти з’являєшся неочікувано.
Але завжди на тебе чекаю.
І я не ревную тебе. Я щаслива,
що є інші, які щастя з тобою теж відчувають.
І от сьогодні ти знову прийшов…
І я безмежно цьому рада…
Я би кинулась у твої обійми,
але ти безтілесний,
і це – єдина твоя вада.
П.С. Дощеві.
(Альона Хомко, 2019 р.)
