Ми тепер птахи,
Божевільний крил розмах,
Нашій буденності зірве дахи,
Ще вчора такий дивний страх,
Сьогодні спокушає тобі сказати -
А давай літати...
Давай в проміннях сонця купатися,
Серцями - вітром вмиватися,
Щоб зорі стали нашими очима,
Весь біль і смуток лишим за плечима,
Нехай тепер сльозами будуть на душі-
Лишень дощі...
Нам час буде заважати погодою життя,і
без вороття,
З тобою буду я завжди,
Упаду,якщо впадеш моя пташко ти...
А дальше крила наші вкриє сивина,
Колись не зможемо літати
Останній раз нап'ємося із сонця вина,
І назавжди підемо хмарами, у безкінечність відцвітати - примарами..