Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ашкара: Із циклу КРИЛАТІ ВИРАЗКИ - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ulcus відповів на коментар Володимир Каразуб, 16.06.2019 - 17:36
уже зрозуміла збив з пантелику ваш власний твір в обраному. але й тут ви праві - хто тебе любитиме, якщо сам себе не любиш
Ulcus відповів на коментар Володимир Каразуб, 16.06.2019 - 19:08
вже якщо ви тут, то дозволю собі зауваження. милозвучність для вас - не головне, але то чи не найголовніша із ознак нашої української мови. прочитайте самі вголос: «із збірки, і «зі збірки». відчуваєте різницю?
Володимир Каразуб відповів на коментар Ulcus, 16.06.2019 - 20:42
На рахунок із зі - то моя проблема. Я не редагую написане і це теж проблема. Я трохи лінивий.Але наприклад рядок: Із сльозами моїми змішаю питво. Із чи зі? Євген Маланюк вирішив із. І прикладів безліч Ви ж знаєте. Втім на рахунок милозвучності. Я сам завжди ставлю в приклад "Виклик" Старицького. Ніч, яка місячна, зоряна ясная.. коли говорю про череду голосних. Це прекрасно. Але це фольклорний, класичний зразок. Що робити поезії далі? І от чим вона займається - в пошуках нових солодкомовних словечок зачинає піднімати зі словника синоніми, діалектизми і т.д. Ну і нехай тільки я не відчуваю в такій поезії осмисленності, оригінальності. Інші продовжують обсмоктувати класичні зразки. Колосся, волосся, бентегу і трепетання, єдвабність і зажурливість і т.д. Знову ж таки, я не проти тільки слова ці не поспівають за думкою, не вибудовують ніякої картини, вони прекраси розкидані на столі, що не мають ниточки. Образи повторюються, звороти тотожні, абсолютне епігонство. Є ще одні - конструктивісти, що тягнуть до себе верлібри. І так ,і сяк виписують із бганками, світлозорими, вінценосними, світозорими, духм'яними пастелями, пасторалями - позабивають вірш словами замістивши ними несформовану думку, вдаряючись в асбтракцію, дивні штрихи. Я цього теж не розумію. Далі... От приклад, читав автора SELENA поезія: Грозовій (квітневе надвечір’я) Судестада стриножить муругі хмари В побляклості квітневої грай-води, Громовиці корчмарі — галай-татари Все крамолять правесело прасади. Міжтумання жовняріє. Орди Зевса Судестада? (Вітер в Аргентині та Уругваї?) (Зевс? До чого тут він?) Міжтумання жовняріє? - це якась новітня збочено-солодка манія графоманства. Тут немає нічого чуттєвого, окрім солодкоголосся цього колажу. Немає естетики. Література або суха інтелектуалізмами, як в Андруховича (модернізові копіпасти), або така ж солодка, що не можливо зрозуміти про що говорить автор. Оце от: .і Маруся підібгала подол спідниці і блиснувши блаватними очима, в яких трепетала Володимир Каразуб відповів на коментар Ulcus, 16.06.2019 - 20:52
трепетала колишня юнь її єдвабного погляду і т.д. і.т.п. - від такого, як мінімум оскомина на зубах. Я цього не розумію.Потрібна свіжість і як казав Костя в "Чайці" - нові форми. А в нас солодкомовність в літературі, поезії (хоч тут і пасує, але є величезні перегини і банальності), кіно (знову ж таки "поетичне кіно"!!), регіональність мислення в живописі і неймовірна ліричність кольорів, що аж перекошує. Не знаю... Є й хороші речі, є перли але так мало і хочетсья підказувати людям.. .а тут... один одного хвалять за погано написане... а зрештою думаєш... ну людина просто собі пише, хоче підтримки чого заводитись... та й справді чого... тому все воно якесь толерантне, задушно-ввічливе чи що. Вибачайте експресивність мою. Така людина ))) Нікого образити не хотів. Вам - респект і гратуляція. Ulcus відповів на коментар Володимир Каразуб, 16.06.2019 - 21:24
ми всі різні, розумієте? від того і поезія різна. ми всі однакові. і поезія читається близнюками. мені імпонує ваше враження. ви посилаєтесь на Маланюка. так, можна посилатись і на Шевченка, і на Костенко, і на Іздрика, і на Андруховича, шукаючи безмір невідповідностей, абсурду. все так. головне ж людині, яка пише, запитати себе - чого хочу я? що хочу цим сказати? так от. я, до прикладу, не вважаю себе поетесою, відмахуюсь від пропозицій публікуватися, видаватися. чому? бо те, що я пишу, потрібне мені насамперед. тому я не кличу, не закликаю мене читати. але щиро радію, коли в моїх солодкавих рядочках хтось побачить щось своє, когось зачепить. отакий оксюморон. я пишу, як відчуваю. так, іноді підганяю думку в розмір, іноді відпускаю, дозволяю бешкетувати. то моє бажання, мій бзік, якщо хочете. ви даєте мені приклад поезії забавок словом. я шаную цю поетесу за це. то - її органіка, те, чим вона живе, вона постійно в пошуку. певне, не завжди чекає, щоб її розуміли, але... цим теж можна насолоджуватись. ви тут не так давно, тому, певне, не мали можливості познайомитися з творчістю Музи Августи. от цікаво, що ви про це скажете. я була на зустрічі з Іздриком. він так зневажливо охарактезував свою лірику у ФБ, мовляв, солодкаве мило. а нехай! то - моє! я живу цим «цукром», і мені байдуже, подобається це комусь, чи ні. я знаю, що, принаймні, одну (!) людину торкає моя поезія. і то прекрасно! я пишу не дарма! мене чують, мене відчувають. все інше - другорядне. нехай клуб - моя табуретка, як у дитинстві, але я люблю його.
Володимир Каразуб відповів на коментар Ulcus, 16.06.2019 - 21:58
Іздрик доволі хороший, міцний поет. Я читав його лірику, в мене враження, що ця лірика написана для лірики. По суті нічого не відбувається, і поет просто порівнює свій об'єкт з кимось-чимось, накидує метафори. Це прикольно. Жінку давно порівняли з квіткою потрібно шукати нові порівняння - нехай шукає. Мені це читати приємно але... ну як Вам сказати... От Блок. Я тричі прочитав Сердитый взор бесцветных глаз - і вивчив напам'ять. Оце образ, розвиток, чуттєвість - картина чудова, лаконічна, точна нехай із переливами -з-с-с-з... Музу Августу не знайшов, її видалили з сайту.Я й насолоджуюсь. Але хочеться бешкетувати теж. А провокація і суперечка - чим не літературна інтрига та розвага? |
|
|