Сторінка фейсбуку. Світлина чужа.
Схватило за серце – не треба й ножа.
Невже наш синочок?! Скотилась сльоза.
І вже придивляюсь до цього лиця,
До тіла, до постаті сина - бійця.
Та ні, це не він. І бути не може.
О, Боже ж мій милий, а як же тут схожий.
Себе я картаю – впізнати не можу,
Так схожий на тебе цей хлопець, синочку,
І сльози з очей намочили сорочку.
Я знов придивляюсь. Це, все таки – ТИ!
О, сину рідненький, мене ти прости.
Зостався назавжди в проклятій війні,
Ввижаєшся в кожнім бійцеві мені.
Так хочу побачити сина ще раз,
На мить у розмові вернутись той час.
Завжди на світлинах тебе я шукаю,
Зі смертю не згідна - додому чекаю.
Я кидаю виклик проклятій війні:
-Верни ти дитину додому мені!
