Душі моєї срібні струни
Ти із посмішкою Мони Лізи мажорно без початку та кінця перебирав...
Чому ж було мені так сумно,
Чи відчула я невже, що то лиш була до геніальності сфальшивеная гра?..
Співати зовсім не бажалось,
Та натомість сил банальних навіть не вистачило крикнути: "вблагаю, припини!"
Твої слова та руки - жало,
Спокушають, обпікають вщент, проникаючи уперто до само́ї глибини...
"Твоє ж бо тіло, як гітара!
А душа твоя - то струни срібні", - звучало не мелодією, - вироком на жаль.
Вуста твої були нектаром,
Я їх підло цілувала й жодному слову не ввіряла, сльози падали на шаль...
Душі моєї струни срібні
Ти натягував усе й натягував, поки їх безжально, остаточно не порвав.
Ти маєш дуже дивну здібність
Прикидатись музикантом, тільки актор з тебе, зізнаюсь, теж паршивий. Я права?
19.05.2019