Чому до тебе знову повертаюсь?
Чом кожен день тобою лиш живу?
Як бути чесним - толком і не знаю,
Бо ми за дружби не зайшли межу.
Та це чомусь нічого не міняє.
Життя невпинно кличе в небуття.
Не знаю, справді, навіть чи кохаю...
Може це вигадка серцевого биття.
Або мана, що очі затулила,
Хвороба дивна, що і не збагну?...
Ти ,мов Дедал, надала мені крила.
Чому ж ніяк я ними не змахну?
Чогось до тебе серцем повертаюсь
В думках з тобою кожен день живу.
Звучить банально. Справді. Я - кохаю!
Ти лиш зустрінь як ступлю за межу.
Розправмо, мила, врешті наші крила.
Чкурнім за обрій звичного життя.
Бо ти навіки душу полонила.
Й тепер назад немає вороття.
Який життєвий вірш
На мою думку, якщо закоханий у людину, з якою максимум що може бути - це дружба, то краще цю дружбу припинити. Інакше це може принести ще більше страждань.
Удачі Вам
Спасибі за відгук. І Вам Удачі
Гадаю, поезія і має бути чимось життєвим. Поет пише насамперед для себе, але так чи інакше це відчувають і прежевивають безліч людей по всьому світі.
Може й ваша правда. Час покаже
