Над прірвою сірості райдужний обід
Торкається сонця, минає негоду.
Нашіптує вітер (невидимий здогад):
- Рутина? Веселковий плай?
Обирай…обирай…обирай…
Додолу дивитись не варто! Здається,
Що погляд іде, та спиняється серце –
Повітряна стежка – це мрій інтермецо,
Довіра – основа ходи.
- Не дивись...Не дивись...Не дивись...
Думок безбережжя – самотність солона,
Цинга душеспіву, поривів запона.
А що там за плаєм? Реальність – фантоми?
Чи попіл від сяяння зір?
- Просто вір... Просто вір...Просто вір...
Натхненності дія – невидима сила,
Що може здійняти бажання на крила,
Коли під ногами веселку розмиє
Потопом чуттєвих пожеж –
- Ти дійдеш! Ти дійдеш! Ти дійдеш!
На ту сторону райдуги.