Калина похилилася,
Заплакало рілля,
І голос сумний вітру
Чути віддаля:
Там БМП знівечена
Снарядами стоїть,
А коло неї хлопець
Молодий лежить.
Він був в своїх батьків
Один-єдиний син.
Вони його чекали
В лихолітті хуртовин.
Та вже не дочекаються
Соколика свого,
І вічність лиш торкається
У полі цім його.
Лежать в степах донецьких
Тисячі таких синів
Поклали голови свої,
І сльози матерів
Тепер невпинно ллються
Над їх долями роки,
Й не по роках старіють
Мужні їх батьки.
Але ці жертви
Не були даремні, ні.
Вже тисячі катів
Згоріли у вогні.
І хоч життя героїв
Вже не повернуть,
Та їхні імена
У вічності живуть!
