Мені здається, що весні не бути,
Бо стільки холоду в травневі дні...
І неможливо пройдене забути,
Коли каштани розцвіли чудні,
Свічками вгору нас благословили —
Вмлівали ночі, квіти й небокрай.
А ми, щасливі, миті ці ловили...
Прилинь же, весно, на струні заграй,
Обкутай шаликом із оксамиту
Тепліших ранків, сонцесяйних днів,
Вберуся я у вишиванку-свиту,
Мене зустрінь із зоряних світів!
1/05/19
Гарнi рядки, Лано. Добре вдалося вам передати усi миттевостi природноi краси. Та, то невеличкi примхи травневих днiв, пов'язаних з холодом, але незабаром його буде подолано.
I нiби краще звучить у назвi й останньому рядку зi словом "iз" - "Iз зоряних свiтiв", але тодi буде двi "з" зливатися поруч. Так що, мабуть, правильнiше буде тут саме, як у вас.