Коли у бур'янах не раз
Сидів собі малий Тарас,
Все думку думав і гадав
"Що держить світ?"- себе питав.
Чи це залізнії стовпи,
Що підпирають світ вони,
Чи , може ,інша сила є,
Що править світом і живе.
Коли у п'яного дяка
Учився хлопчик- сирота,
Все думку думав і гадав
"Що держить світ?"- себе питав.
Чи це знання, тверде, міцне,
Що всіх із темряви веде,
Чи, може, доля якась є,
Що людям шлях указує.
Коли козачком пана був
І переїхав в Петербург,
Все думку думав і гадав
"Що держить світ?"- себе питав.
Чи це натхнення і снага
Чи просто людська доброта,
Чи, може, віра і любов,
Чи воля, воля без оков.
Коли вже вільним собі став
І вірші й поеми писав,
Все думку думав і гадав
"Що держить світ?"-себе питав.
Чи, може, це людська душа,
Що прагне завжди лиш добра,
Чи, може, все це Божа сила,
Й їй підкоряється людина.
Коли далеко в засланні
Він твердив муштрі гостре"ні",
Все думку думав і гадав
"Що держить світ?"-себе питав.
Чи це обман, віра сліпа
Чи, може, воленька свята,
Правда, добро, не зло й брехня,
Напевно, в цім і сенс життя.
І потім вже , по засланні,
В свої останні в житті дні
Все думку думав і гадав
"Що держить світ?- себе питав.
Себе питав він так завжди,
Себе питайте так і ви.
В віршах його правду шукайте,
Думи, пісні його співайте,
Дітей своїх цьому навчайте
І Кобзаря не забувайте!
Себе питав він так завжди,
Себе питайте так і ви.
В віршах його правду шукайте,
Думи, пісні його співайте,
Дітей своїх цьому навчайте
І Кобзаря не забувайте!