Твій перший погляд.
Мій перший дотик.
Твоя я ,доки
Зі мною поряд
Ти чуєш ноти
І мусиш грати
Й не хочеш знати
Спокою! Доти
Є трохи космосу.
Краплинки хаосу -
Візьмемо за мету!
Я косу розплету…
***
Ти сьогодні співав уві сні,
Про кохання зізнавсь! Чи мені?
***
- Випадково, не знаєш,
Чом закоханим - горе?
- Випадково? Кохаєш,
А любов – то є море!
Зможеш - бурю відчуєш?
Ні! Тож риб нагодуєш…
***
Ти вигадав мене палкою і ніжною.
Я іншою була – крихкою і сніжною.
Розтанути в обіймах - доля то мені,
Щоб пробудити й напоїти навесні
Душі твоєї дивовижні квіти!
Та не моє вони прикрасять літо…
***
Як вербиця.
А та жінка, мов вербиця:
Вітер хилить до водиці,
Кривдить, та вона кохає,
Розмовляє, промовляє…
Так шепоче її листя:
«Вітре, чуєш? Схаменися!
Як вгамуєш буйну силу,
Станеш лагідним і милим.
Годі вже бешкетувати,
Гілля гнути і ламати!
Забуяло он з коріння
Й росте безліч - покоління
Пустунів! Тож стануть діти
Червень у сніги рядити –
Нащо літом ті замети?»
До вподоби ж вітру все те!
І хурделиці із пуху
Бавить , гонить що є духу,
А вербицю гне, ламає,
З хмар дощами поливає,
Бо таке його кохання…
Це не вперше, не в останнє-
Долі дорікань не стане:
Сильна жінка! «Нездоланна
Та журлива, – кажуть люди
Мов вербиця!»
Так є всюди…