Проснись, народе!
Проснись посеред ночі
І снів наївність розжени,
Відкрий, нарешті, очі,
Життя твоє крадуть вони.
Хіба ж таке людині треба,
Дивись, на землю впало небо
Важким туманом із свинцю,
Життя наповнилось гріхами,
Лихе панує поміж нами
І смерті привид вільно ходить,
Усе живе в могилу зводить.
Хіба не бачиш, ще дрімаєш,
В снах забуваєшся, народе,
Хіба не бачиш, хіба не знаєш,
Що лиха вітер хороводить,
Добро змітає в небуття,
Красу, любов, саме життя.
Воно ж і так у нас не вічне.
Не буде праведного майбуття,
Проснись, дрімати будеш,
Прийде потойбічне!