"Ми всі раби своєї долі", -
Сказав сутулий чоловік, -
"Життя проводимо на волі
Та путьми сковані навік.
Життя у нас - одне страждання,
Поразки, біль і каяття...
Які там цілі і кохання!
Прожити б хоч якесь життя..."
"Які раби? Які поразки?", -
Тут раптом інший одізвавсь.
"Наше життя - це диво, казка!
Досягнеш цілей, якщо взявсь!
Наше життя - це пісня, сонце,
Добра приємний вітерець,
Проміння щастя у віконце,
А не квиток в один кінець!"
Ще сперечались дуже довго
Ці двоє... Проминав перон...
А поїзд йшов... "Праві обоє", -
Колеса били в унісон...
Дякую за щирість! Але мені дуже подобається ідея цієї пісні. Я бачу це як альтернативне вираження її змісту, так як, наприклад, Степан Руданський у кількох своїх віршах/співомовках переспівував народну творчість.